З останніх заяв Президента України та Міністра охорони здоров’я в інформаційному просторі, ви вже знаєте, що процес подальшого реформування системи охорони здоров’я пригальмовано. Їх виступи супроводжувалися і позитивними відгуками і відвертою критикою. Симпатики та опоненти приводили безліч аргументів і всі вони оберталися навкруги захисту здоров’я населення.
Керівники лікарень, які домоглися за останні 3 роки спільної взаємодії с місцевою владою щодо оснащення своїх підприємств отримали більше коштів ніж торік. Як повідомляє Міністр МОЗ Максим Степанов, таких лікарень на сьогодні 763 (43% від всіх медичних закладів, що уклали договір з Національною службою здоров’я). Ці лікарні докладали зусиль, розрахували бюджет та очікують на оплату своєї праці.
Але 984 лікарень отримали менше, а деякі реабілітаційні центри, протитуберкульозні та психоневрологічні диспансери опинилися на межі виживання. Українські експерти стверджують, що близько 300 з них мали б закритися протягом 2020 року через фінансові труднощі. Проблема полягала в тому, що не всі лікарні повинні бути залучені повсякчасно, але у момент необхідності повинні бути на по готові, наприклад, інфекційні лікарні. Даний тезис був яскраво підтверджений останньої хвилею коронавірусної інфекції, що висвітлила такий прорахунок у плануванні реформи. Схожі особливості стосуються і протитуберкульозних закладів і психоневрологічних диспансерів, реабілітаційних центрів тощо.
Перспектива залишитися без грошей довела деяких керівників до крайніх заходів — голодування та погроз організації всеукраїнського страйку лікарів.
На думку експертів страхового брокера Ролл, саме це стало головною причиною виникнення заяв керівників держави.
Що ж на справді діється зараз та які можливі шляхи подальшого розвитку?
Спершу ми перерахуємо положення, з якими згодні всі учасники реформи охорони здоров’я:
1) Лікарі в нашій країні мають дуже низький рівень доходу, що не сприяє концентрації в даній галузі талановитих українців, а ті, які досягли високої кваліфікації, активно розглядають можливість еміграції до більш заможних країн;
2) Реформування охорони здоров’я потрібна і для її проведення, необхідне відповідне грошове забезпечення. При цьому, перелік послуг, який запланований НЦСЗ наразі, навіть 6% від ВВП у наступному році, буде недостатньо для реорганізації галузі та її якісного розвитку;
3) В рамках даної реформи була занижена вартість медичних послуг, що поставило лікарів у непросте становище. Хворі обізнані щодо обіцянки про безкоштовність медичних послуг, вкрай негативно реагують на спробу лікарів пояснити реальну вартість.
І хоча, багатьом політикам, було відомо, що Україна незаможна держава і «всім всього» не вистачить, перелік послуг був вибраний вкрай широкий, а бюджет передбачений Верховною Радою України, недостатній. Наприклад, для фінансування первинної медичної допомоги зарезервовано 9,1 мільярда гривень, а вторинної та третинної — 42 мільярди.
Попри хибний шлях надання обіцянок, що політики не можуть виконати, на наступний рік керівники держави обіцяють витратити у два рази більше коштів на охорону здоров’я ніж у 2020-му.
Як це можливо в умовах сучасного дефіциту бюджету, світової кризи та наслідків карантинних заходів, що продовжується й зараз? Яким чином у даній ситуації з’являться додаткові гроші?
Скоріш за все, якщо можновладці будуть і надалі продовжувати свою політику безвідповідальних обіцянок, прийдеться підвищити фіскальне навантаження та включити печатний станок. Всі ці заходи зведуть нанівець перспективи України у найближче десятиріччя підвищити заможність населення та збереження самостійності.
Отже, який шлях подальшого розвитку, найбільш вірогідний на сьогодні?
На наш розсуд — це суттєве обмеження гарантованого переліку. Вже сьогодні Міністр охорони здоров’я, допускає виключення з переліку нормальних пологів. Можливо припинення фінансування онкологічної патології.
Який алгоритм використає Міністерство охорони здоров’я для вибору тих захворювань, за які держава не буде сплачувати не важливо, бо завжди будуть люди, які доведуть нелогічність цього підходу. Наприклад, відмова від оплати за нормальні пологи стимулює подальше зниження народжуваності, що кінець кінців вдарить по демографічній ситуації в Україні. Так чи має сенс сперечатися, хто в Україні найбільш вартий турботи та має право на безкоштовну медицину?
Зважаючи на теперішню ситуацію, логічний та успішний розвиток подій забезпечив би розподіл населення на осіб, допомога яким повністю була б гарантована державою — це діти, вагітні та матері у декреті, пенсіонери, інваліди, онкологічні хворі тощо.
При цьому здорові та працездатні громадяни вже сьогодні мають змогу укласти зі страховими компаніями договір медичного страхування. Вартість такого полісу від 1 000 гривень до 35 000 гривень на рік забезпечує медичними послугами будь-якого обсягу обслуговування.
При такому розвитку подій, всі сторони процесу реформування залишаться чесними, розуміючи свої перспективи та можливості планування майбутніх витрат. Лікар отримає гідну зарплатню, хворий буде точно знати свої права та належні йому медичні послуги, лікарні отримують додаткове фінансування та спрямують кошти на закупівлю обладнання та підвищення кваліфікації своїх фахівців.
Отже, ми запропонували один з варіантів розвитку подій, можливо є й інші, але бажано щоб вони були чесними та справедливими для всіх українців.